Людмила Леонідівна Охріменко — українська письменниця. Народилася 11 жовтня 1961 року у місті Синельникове Дніпропетровської області. Довгий час жила і працювала у Криму. Зараз мешкає у Харкові. Має три вищі гуманітарні освіти. Волонтерка.
З 2014 року їздила з гуманітарними місіями у Луганську та Донецьку області задля допомоги добровольчим формуванням і підрозділам ЗСУ. Писати почала ще у дитинстві, але вважала свою творчість аматорством. Війна й окупація рідного Криму стали поштовхом для активної творчості й публікацій. Вважає, що українці не вчать рідну мову, вони її згадують!
Фіналістка на здобуття премії у конкурсі «Коронація слова» у номінації «Інклюзивна література» за оповідання «Заїда», 2018 рік.
Лауретка премії імені Миколи Томенка за найкращу коротку прозу, 2023 рік за книжку «Волонтерські історії 2014-2022″.
Лауреатка премії імені Михайла Чабанівського, 2024 рік за повість «Далека блакитна далечінь».
Спеціальна відзнака за найкращий роман («Оскар») на воєнну тематику Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» у 2021 році.
Роман засновано на реальних подіях.
«У книзі йдеться про долю українського офіцера — спецпризначенця, який на початку 2015 року потрапляє у полон до російських окупантів. Він мріє про втечу з першого дня неволі і робить усе для того, щоб здійснити задумане.
Кого зустрів він «на підвалі»? Як віра предків допомогла йому вижити? Що сталося з його дружиною і чи зустрінеться він з коханою? Чи пробачить йому рідний син? Чи очистить душу помста? Чи гідно воїна танцювати на Київському вокзалі? Як пройти через пекло і вціліти?..Ця книга про людину, чоловіка, кримського татарина, що свято вірить у силу життя.»
