Іван Черевко зараз обіймає посаду директора з маркетингу в одній із провідних компаній в галузі освіти, маючи 16 осіб у підпорядкуванні, торік заснував власну фірму, а п’ять років тому працював головним консультантом з оптимізації пошукових запитів у компанії «EuroSEO». І при цьому зараз йому… всього лише 19 років.
«У 1998 році Іван вступив до Школи екстернатів, яка тоді щойно відкрилася, а в 2003 – йому було 12 – її закінчив», – згадує його мама, Марина Миколаївна.
«Відразу ж він вступив до Києво-Могилянської академії, звідки, в чому парадокс, сина на 4 курсі вигнали за неуспішність», – додає вона.
Іван вчився на еколога: «Вступаючи, я знав, що в курсі буде польова практика в Чорнобилі, Карпатах, що мені заборонено за станом здоров’я. Темою моїх досліджень була переробка міського сміття, тому я попросив дати мені можливість пройти її Києві. Але мені відмовили, практику я таким чином не пройшов і мене відрахували».
Але Іван планує повернутися до «вастонімії» (від слів «сміття» і «наука» латинською) – так він назвав цю галузь знань. А поки цього року одержав ступінь фахівця вже в НАУ.
Першу роботу Іван одержав у 10 років: консультував молочну компанію, що планувала запускати лінію дитячих продуктів: «Раніше я готував у МАН роботу з йогуртів і звертався до молочної компанії за зразками і просився працювати в лабораторії».
«Я придумав на упаковках друкувати колекційні карти, адже картон хороший і викидати просто так його шкода», – згадує хлопець.
«У теорії, надзвичайно обдаровані діти можуть мати складнощі з соціалізацією», – ділиться Марина Миколаївна. Вона, до слова, за освітою економіст, але дізнавшись про обдарованість сина, вступила до Інституту психології ім. Костюка, а зараз пише дисертацію по обдарованих дітях.
«Але мій син розвивався швидше не тільки розумово, але й соціально», – зауважує вона. А сам Іван додає: «Тримався я добре, але відчував себе як в зоопарку. Моя історія обросла легендами задовго до того, як я з’явився в «Могилянці». І часто не виправдовував тих очікувань, що були в оточуючих: потрібно було, щоб я «вчився за всіх».
«До 15 років мені взагалі не потрібні були контакти – тільки формальні: вчителі, одногрупники – і я прекрасно себе почував! Потім друзі з’явилися, і серед однолітків у тому числі. Мені 19, але я відчуваю, що старію – з тих пір, коли згадування про однолітків або людей, молодших за мене, почали з’являтися в «Вікіпедії».
Бізнес Івана зійшов нанівець, тому що, за його словами, він не знайшов у собі підприємницького таланту: «Я давно зрозумів, що не стою в голові і волію стати найкращим у світі найманим працівником, щоправда, поки не знаю, в якій сфері».
«Але все ж хотілося спробувати свої сили: у мене було агентство, в якому працювали веб-розробники з Пакистану й Бангладеш. Вони, як правило, добре програмують, але спілкуватися з замовниками з Америки, наприклад, не вміють. От я й займався цими відносинами», – пояснює хлопець.
«Взагалі, світової слави, як Білл Гейтс, генії, зазвичай, не одержують. Для цього потрібна посидючість, вміння переступити через себе, а це можуть, як правило, посередності. Я, наприклад, дуже ледача людина. А от нинішнє місце роботи зачарувало мене тим, що я можу вирішувати проблеми компанії шляхом того, що я зараз вивчаю: прикладної статистики, штучного інтелекту, аналізу даних», – ділиться Іван.
