Привіт! Почалася осінь, в нашому теплому Миколаєві поступово спадає температура, тому можна сміливо діставати плед, какао і читати. А що ж читати? Сьогодні ми порадимо вам декілька книг з осіннім настроєм!
«Реквієм для листопаду». Дзвінка Матіяш
Героїня книги Дарина гостро переживає смерть мами. Дівчині доводиться навчитися жити по-новому і заповнювати порожнечу, яка залишається всередині після втрати близької людини. Це доводиться робити через зустріч із власними страхами, комплексами, сумнівами. Дарина справляється — адже її внутрішній світ багатий, глибокий і неординарний, і в ньому попри самотність, є і кохання, і дружба.
Ця повість, у якій немає єдиної сюжетної лінії, розбита на численні фрагменти-переживання. Її можна починати читати з будь-якої сторінки. Перечитуючи той самий фрагмент багато разів.
Роджер Желязни «Ніч у самотньому жовтні»
Роман «Ніч у самотньому жовтні» Р. Желязни неможливо просто читати: ним потрібно дихати. Кожна його сторінка пахне осінніми дощами й опалим листям, древньою магією і… не менш древніми страхами.
Зрештою, це не звичайний роман, а радше жовтневий щоденник сторожового пса на ймення Нюх, який спільно зі своїм хазяїном Джеком (тим самим Різником), а також з іншими друзями й недругами та їхніми сумнозвісними господарями бере участь у Великій Грі, що відбувається місячної ночі на Геловін. І не дай боже в цій Грі програти, бо долі переможених не позаздриш.
Надійка Гребіш «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду»
Коли як не восени пити запашну каву і шоколад? А до них неодмінно підійдуть теплі історії від молодої української письменниці. Це історії про почуття й настрої, сумніви й рішення, далеку дорогу й затишний дім, чужі міста й близьких людей, солодкий шоколад і терпкувато-гірку каву. У них немає однозначних висновків і незмінних рецептів, а є пошуки та віра в імпровізацію. Є любов і сміливість, крихта суму й багато радості, чимало мрій і не менше спогадів.
Герої цих історій – прості жителі звичайних містечок, загублені, знайдені, закохані, замислені, умільці надихати й такі, що за клапоть натхнення готові поділитися останньою філіжанкою кави – хоча, що тут казати, вони готові ділитися своєю кавою й просто так. Вони щирі й справжні: пестять своїх котів, їздять на велосипедах, приймають гостей, печуть пиріжки й відсилають листівки, слухають вуличних музикантів і малюють маршрути на поторсаних картах. А ще у кожного з них є старі, улюблені горнятка, на дні яких і збереглися ці історії.