Чи помічали ви, що на полицях бібліотек і прилавках книжкових магазинів з’явилися незвичайні книжки? Це великі, зазвичай формату А2, видання з щільного картону, в яких немає тексту, а сторінки заповнені малюнками, які містять безліч усіляких подробиць. Такі книжки називаються “вімельбух” (нім. “wimmeln” — “рясніти, кишіти” та “buch” — книжка).
Назва підказує, що книги цього жанру мають німецьке походження. Дійсно, перший вімельбух вийшов у Німеччині у 1968 році. Автор, ілюстратор Алі Мітґуч, у своїй книжці використав дещо забутий прийом німецьких граверів XVII ст. Його суть полягає в тому, що при розгляді зображень всі фігури здаються рівними, незалежно від розташування, так, якби глядач сидів верхи на коні (кавалерійська перспектива). Дитяча книга «Приховані предмети: навколо мого міста» викликала справжній фурор. Мало того, що вона розійшлася більш ніж мільйонним накладом, а й сприяла появі нового жанру, який залишається популярним досі.
Та сама книга
У чому ж причина такого успіху? Справа в тому, що історії до малюнків діти можуть вигадати самі. Отже, ці книги стимулюють уяву і творчий потенціал малюка. А ще тренують пам’ять, розвивають логічне мислення, знайомлять з навколишнім світом. Вивчення вімельбухів більше схоже на гру, тому є чудовим способом провести час усією родиною. Ще одна перевага цих книжок — велика різноманітність ігор, які можна створити на їх основі. Наприклад, знаходити на зображенні певного персонажа або рахувати кількість предметів одного кольору; знаходити й описувати найцікавіші сценки; стежити за сюжетною лінією одного з героїв, а потім вигадувати продовження; обговорювати різні емоції та характери персонажів. За допомогою вімельбуху можна розвивати мовлення малюка або вивчати іноземну мову, знайомлячи з новими словами.
Вімельбух можна читати дітям з раннього віку, коли вони вже цікавляться книгами та можуть уважно розглядати ілюстрації. У цьому віці можна вивчати з малюком нові слова. Наприклад, одного разу ви показуєте і називаєте тварин, іншим разом — рослини тощо. Інформацію можна поступово ускладнювати: розповідати про колір і форму предметів; вчити рахувати; будувати найпростіші логічні ланцюжки на кшталт “Йде дощ, тому люди — під парасольками”; розповідати про емоції персонажів; описувати природні явища; складати довгі історії про героїв книги, обговорювати їх тощо. Вімельбухи стають у пригоді навіть дорослим. Через них логопеди допомагають відновленню мови у людей, які перенесли травми та інсульти.
Розгортка книги Олега Зав’язкіна “Великий віммельбух. Тварини”
Ці книжки мають певні особливості. “Класичний” вімельбух виготовлений з щільного картону, який малюк не зможе розірвати; досить великий, формату А2, проте може бути й компактнішим. Зазвичай кількість розгорток невелика – 5-10. Кожна розгортка є панорамою, простір сторінки повністю задіяний, малюнки рясніють деталями.
Ілюстрація з вімельбуху Доро Гьобеля і Петера Кнорра “Прогулянка”
Зазвичай книги цього жанру присвячені певній темі: пригодам на фермі, загадкам міст, порам року тощо. Також є вімельбухи, які спрямовані на вивчення конкретних предметів, наприклад, кольорів, форм, чисел і літер. Є навіть детективні книги-розглядалки, як от перекладена японська серія “П’єр і місто лабіринтів” або книга Анастасії Рябухи.
Вімельбух може бути детективом
Перші вімельбухи з’явилися в Україні в середині 2000-х років. Зараз їх випускають багато вітчизняних видавництв: «Ранок», «Vivat», «Видавництво Старого Лева», «Artbooks», «BookChef», «Читаріум». Це переклади класичних закордонних зразків і українські видання. Наша бібліотека теж має вімельбух. Це книга Емілії Дзюбак “Рік у лісі”.
Вона досить об’ємна, має чотирнадцять розгорток (по одній на кожен місяць року, одна розгортка — про всіх тварин й одна розгортка-гра). Книга знайомить дитину з порами року та дозволяє спостерігати, як змінюється життя лісових тварин залежно від змін сезонів.
